#Донбасс_взгляд_изнутри
Так серце тяжко в грудях б'ється,
І кров холоне в ньому, мамо.
Невже й з любов'ю в свому серці
Я зрадницею раптом стала?
Невже я стала непомітно
До тих скотів, до тих уродів,
До тих мерзотних вбивць подібна,
Що так знущаються з народу?
Чому поїхала далеко
В ворожий край, чужу країну?
Чому покинула я неньку
І милу серцю Батьківщину?
Валізу тримала, ковтаючи сльози,
А сонце котилось невпинно над містом,
Гарчали гармати, гучніші за грози,
Будинки вдягая в криваве намисто.
І люди тікали, кидали домівки,
Лишали майно і плекали надію,
Що ад закінчиться, що знайдуться ліки
Для тих, хто благає "врятуй нас, Росія"!
Вкривали всю землю дощі із снарядів,
Стояли з рушницями звірі, не люди...
Чи хтось уявляв, що він буде тікати?
Чи хтось уявляв, що таке може бути?
Скажіть мені, люди, що коїться в світі?
Де можем знайти ми для себе притулок?
Коли ми побачим знов небо блакитне?
Коли нам всім знову всміхнеться фортуна?
Я також тікала, вже чути не в силах
Розриви снарядів і плач матерів,
Що слали прокльони на всю Україну
Й жадали і звали собі "руський мир".
Немов збожеволіли, рвали волосся,
Знімали й палили на площі наш стяг.
Невже їм настільки пагано жилося,
Що гімн український страшніше гармат?
Поїхала з дому. Лишилась без сили.
Катую себе у краю ворогів.
Пробач, Україно, пробач мені, мила,
Що я опинилась в країні тхорів!
Пробач, Батьківщино, що я з переляку
Сама зачинила себе за дверима,
Свободную думку сховала за грати,
Не кидай свою нерозумну дитину!
Так гірко на серці, рідная нене,
Триматись, терпіти немає вже сили.
Я хочу побачити знов твоє небо,
Блакитнеє, чисте, з веселкою мира...
(с) А.К.С.
P.S. Хочешь рассказать свою историю? Пиши:
http://vk.com/id19164174
https://www.facebook.com/profile.php?id=1241778294
Все публикации анонимные!
